МотоКарпати, або "Диви гори! А там наши билі?" - Dragon_09 - ЩОДЕННИКИ - UA MOTO (Україна, Мотоцикли, Байкери, Ukraine, Motorcycles, Bikers)

укр eng рус
форуми | щоденники | YouTube | спільноти | архіви | пошук | uaмото | ПДР | FAQ | контакт | реклама | крамниці | хто є хто | 2017
ПОШУК МОТО | 26.8
https://oh.ua/greencard/
Ім'я: Пароль: Забули пароль ? +РЕЄСТРАЦІЯ [?]
Увага! Вхід по незахищеному з'єднанню. Щоб захистити передачу даних клікніть тут »

Якщо кликнути можна побачити фото повністю
кликнути для збільшення
Щоденники«««»»»
Щоденник Dragon_09'a

Автор: Dragon_09 21/08/2017 09:37 rss


в livejournal в facebook

МотоКарпати, або "Диви гори! А там наши билі?"

Переглядів: 832 • Останній перегляд: 17/11/2017 04:16

Здійснив нарешті давню мрію - поїхати мотом у Карпати. До того ж це була перша моя мотоподорож в принципі (переїзд з пункту А в пункт Б не рахуеться, навіть за сотні кілометрів), перший раз у гори, і перша подорож наодинці. Багато чого вперше. Але все вдалося.
Тож вирішив викласти звіт. Не стільки мапи, треки так кілометри, скільки власні враження та ємоції. Можливо стане цікаво тим хто також вперше планує тріп карпатами, а іншим можливо просто цікаво почитати буде мої вправи у красномовстві

Не буду описувати довгий та нудний процес підготовки мота та зборів усього необхідного. Скажу лише що він був дуже тривалим та виснажливим. Кілька разів опускались руки навіть. Спочатку планував виїхати у червні, потім у липні, а ж ось уже і серпень за вікном, а ще не все готово. Додавали "оптимізму" і деякі друзі та знайомі (насправді більшість) що їм розповів про свої плани, котрі постійно підколювали - "Ну шо? Вже виїхав? Та скільки вже можна збиратися?! А може вже не поїдеш?" При тому всі вони ніколи у подібні подорожі не їздили, і поки не збираються. Тож краще не розповідайте заздалегідь про свої плани ні кому. А бо ж лиши тем людям, чия порада та досвід вам потрібні.
Але усі ці нервування та клопоти були з лишком компенсовані тим, що у поїздці мені завжди щастило. Щастило з погодою, щастило з людьми, щастило з технікою котра не підвела ні разу.

Почати власне дослідження Карпат вирішив з Буковини. Тож був спланований досить "попсовий" в мотоколах маршрут: Берегомет-перевал Шурдин-Селятин-дорога вздовж румунського кордону-гора Томнатик (РЛС "Памір")-Сарата-Нижній Яловець (з вівдвіданням Буковинського Ока)-і вздовж Білого Черемоша до Устериків та Верховини.
Головне питання було - заправки. Тепер я знаю, остання заправка на цьому маршруті в Шепоті, наступна на під"їзді до Яблониці, перед мостом. Між ними не більше сотні кілометрів, будь який мот проїде і без додаткового запасу бензину. Але тоді я не знав, тож заправився ще у Берегометі, та узяв 1,5 літру бензу у пляшки. А дорогою ще і нервувався що не вистачить (бо ні хто не міг точно відповісти де та найближча заправка є), та купив ще 2 літри у місцевих.

Як їхав туди гадаю не варто подробно розписувати. Перший день до Кам"янця, це 450 км приблизно. Там переночував у чудовому та недорогому мотелі, знайденому у інтернеті. Другий день - від Кам"янця через Чернівці та Берегомет у гори, і заночувати планував вже на самісінькому Томнатику. Це лише 230-240 км десь. Лише. Так я вважав. От же почну уже власне з гір, як з самого цікавого.
...

Частина Перша.
Перевал Шурдин.

Це посвячення у гори. Саме тут вони починаються, раптово, і зненацька. Погрозливий напис перед містком спершу викликає приступ радості та захоплення - "Складна та небезпечна кажете дорога?..Так заради ж саме цього ми сюди і приїхали, хе-х!". Але перші ж 100 метрів перевалу відразу ж завдають нищівного удару по самовпевненості, та навіть трохи викликають глибоко закопані малодушні думки "а нашо я сюди поїхав?".
Тож знайшовши більш меньш рівне місце зупинився. Оговтатися, привести думки у порядок, та головне - перекріпити багаж з асфальтового варіанту, у варіант "хард офроад". На це витратив чи не годину (так мені здалося). За цей час з"ясувалося що попереду таки є життя. Повз мене проїхали за цей час Паджеро на "бляхах", УАЗик рятувальної служби, поліція на роздовбаній Ниві, та Москвич 2140 (котрого я потім дорогою на гору обігнав).
От же, долаємо перевал. Швидко виявилося, що їхати по прямих ділянках потрібно лише стоячи, так далі видно ями, вдається раніше обирати траекторію, та взагалі швидкість вища. А от круті 180-градусні повороти долав сидячки, та іноді навіть на першій передачі, обираючи зовнішній радіус, де найменьше здоровезних каменюк та немає глибоких колій. А дорога дереться у гору таким казковим лісом, що як би не її важкість та постійне напруження, так і не закривав би рота від захоплення. Височенні лапаті смереки, наче з картини якогось художника, або із фентазійного серіалу. Просто невіриться що все це справжнє, що ще сьогодні в ранці ти був на пильних побитих асфальтових шляхах, заповнених фурами та ідиотами за кермом. Щастя що у цей казковий світ вони просто не доїзжають.
Дуже дивне відчуття коли ти бачиш праворуч крізь дерева паралельну стрічку дороги якою щойно проїзджав, але на 20,30,50 метрів нижче. Іноді зустрічаються такі собі "оглядові майданчики", де хочеться зупинитись, бо неможна надивитися і намилуватися тими видовищними панорамами. Під час фотосесії на одному з таких, з"ясувалося що перевал не аби яке популярне місце - джипери, квадроцикли, це не рахуючи тих хто просто їде перевалом по своїх справах - рух ну майже як у Києві на Хрещатику.
А ще досить здивував один місцевий карпатський жарт, що буде траплятись потім часто у різних місцях та дорогах. Заїхав ти собі у таке місце. де здавалося людей по півроку не буває, бо ніякий дурень сюди не їздить. І тут раптом - Оп-па! Лавка! Як у парку. Сідайте-но пане, відпочивайте. Набіса вона тут потрібна, хто і коли взагалі тут на ній має відпочивати - логічних відповідей на це питання я так і не знайшов. Ну просто прикол якийсь! Місцеві здається так глузують з приголомшлених туристів.
Спуск з перевалу не легший за підйом. Так, ти їдеш вже сидячки, але траекторію слід обирати ще ретельніше, особливо у поворотах. Бо сипучка, іноді здоровезні каменюки, та поздовні та поперечні промиїни. Тож гальмами треба користуватись вкрай обережно. Швидкісь в результаті така ж сама як і дерся до цього у гору. Ох і не хотів би я потрапити на цей перевал на власному авто. Але місцеві їздять! Їздять на усьому. Зазвичай на "бляхованих" опелях, мерседесах, фольксвагенах, інколи дуже свіжих, але усі геть з гримлячою підвіскою. Ну правда, навіщо ж її робити на таких, прошу вибачення, дорогах?!
Спустившись з перевалу дорога залишається та сама - пральна дошка з сипучкою, камінням, та іноді коліями. Вона буде переслідувати тепер усюди, у гірьских низинах, селах, та уздовж рік. Але зважаючи на те що дощів давно не було, вона ще й геть у пилюці. Тож кожна зустрічна автівка піднімає перед тобою стовпи цієї дурацької пилюки, добре що вони тут трапляються рідко.
Унизу доїзджаю до шлагбауму, будочки, та двох прикордонників що сидять поруч та щось там своє роблять, може навіть грають у карти. Моя поява стала для них подією, старший відразу ускочив, гиркнув на молодшого, а той у мить знайшов валяючий десь автомат, та нап"ялив берета. Питаю - "То що, паспорт показати?". Старший відповідає невпевнено - "Ну непогано б". Знімаю рюкзак дістаю паспорт. Молодший дивиться. а старший займається у цей час підїхавшим позаду бусиком Т5. Питаю - "Чи зняти шолом?". Махає у відповідь - не треба, мовляв. Швиденько збираюся, суну паспорт знов у рюкзак, бо позаду вже закінчили з тим бусиком, а мені ох як не хочеться його знов обганяти пильною та кам"янистою "дорогою"....

Далі буде.



















(продовження)

До гори Томнатик.

Здолавши перевал дорога покращілася і можна вже "валити" аж на третій передачі. В"їжаю у Селятин. І тут - о-па - асфільт! Досить пристойний асфальт починаеться просто з грейдеру... І за кілька кілометрів так само раптово обривається. Далі знову грейдер. Що це було?! Навіщо шмат асфальту посеред села (який здалося регулярно ремонтують) куди з усіх боків йдуть довбані кам"янисті пральні дошки? Здається це черговий карпатський жарт.
А ось і ще один. На дорозі почали зустрічатися знаки. Так так, справжні дорожні знаки! На дорозі на котрій немає і не було покриття. І знаки ці лише одного виду. Тримайтеся... "Пішоходний перехід". Ще раз повторю - на довбаному кам"яному грейдері, де страшно їхати більше 25 километрів на годину, встановлюють знаки "Пішоходний перехід". При цьому ні хто звичайно "зебру" чи щось подібне на каміннях не малює, тоб-то переходу як такого нема. Але знаки регулярно зустрічаються. На путіна??.. Ох же ж і приколісти ж живуть у ціх Карпатах!
Розумію що непогано б у магазин заїхати. Пляшку з водою я на перевалі загубив (це була перша з загублених пляшок), і хоч воду я гадаю знайду, але пляшки в мене вже більше нема. Та й печива якагось до чаю купити, бо сьогодні у наметі маю ночувати.
Як визначити у будь-якому карпатському селі магазин? Думаєте там наньому вивіска є? Як би не так! Ніколи їх там не буває (виключення - багаті туристичні села). Але ж усе просто. На центральній вулиці, котра зазвичай у селі взагалі єдина, знаходите саму представницьку і охайну хату. Не залежно від "мажорності" данного села, хата буде виділятися своїм солідним виглядом серед інших, навіть як що навколо страшні покошені халупи, ця халупа буде найохайнішою та найрівнішою. І друге - там завжди відчинені двері. Крім того в магазині зазвичай тусуються місцеві ледащо, хочаб один, але він там буде. У крупніших селах це ще і зазвичай місце зустрічи селян, щоб вирішити якісь справи, чи просто позависати разом з пляшкою пива (бо генделєй там нема).
От же купивши пляшку з водою, та гумового місцевого хлібу (але виключно білого, сірого чи чорного там взагалі не продають), топлю далі. На цей день у мене було заплановано усьго 230 км, удвічі меньше ніж у попередній. Але враховуючи що стартував з Кам"янця десь після 11-ї, ще й близько півгодини підтягував ланцюг на заправці, а потім блукав Чернівцями (ненавиджу тепер це місто), власне у гори в"їхав десь близько 17-ї години. Як виявилося середня швидкість тут нижча рази у три, тож запланована ночівля на горі сьогодні здавалася усе білш і більш нереальною. Але ночувати у цих нескінченних селах був теж не варіант. До того ж вони мені вже досить набридли, бо гарного у них нічого нема, дивитись ні на що. Тож відідганяв думки про найближче майбуднє, та просто їхав поки їдеться. Дивно, але не думав що я здатен так абстрагуватися, бо зазвичай дуже сильно переймаюся кінцевим результатом. Але тут сам процесс їзди захопив з головою, і зовсім не давав часу нервуватися, викликавши стан якогось спокою, відстороненості, та філософського відношення до реальності. Можливо це і називається - дзен? От же ціль просто їхати, просуватися у перед.
У Шепоті хотів побачити водоспад Сучавський Гук. Це не важко, адже він просто у центрі села повз головної вулиці. Зупинився. У невеличкому озерці під водоспадом з криком та гомоном купалися діти. Захотілося і самому скупатися. Але час. Попереду ше 20 кілометрів невідомо якої дороги, можливо найскладніша частина на сьогодні, а залишилася десь всьго година світлої доби. Тож фоткаю, відпочиваю п"ять хвилин, та треба їхати.
У цьому останньому великому селі, блуканув. Їду їду довжелезною трясучою центральною вулицей, аж ось хати закінчуються, і вказівник "Плоська". Стоп! Нам явно не сюди, нам жо румунського кордону треба. Розвертаюся шкодуючи згаяний час, іду знов десяток кілометрів цієї вилицею і повертаюся у центр села. Тут бачу напевне центральну площу (невеликий майданчик засипаний камінням), на ній незрозуміла халупа з написом "Автовокзал", старий ПАЗік біля нею, та десятки два людей. Ну тут напевне хтось підскаже. Підїзджаю до старої Ниви невизначено-червоного кольору, питаю водія - "А куди на Сарату?". Чоловік показує просто собі за спину, на вузеньку непримітну дорогу що йде кудись між хатами. Ну добре хоч не довелося знов кружляти. Їду. З"являється невеличка річечка чи то струмок, а згодом і колючий дріт ліворуч вздовж дороги. Ага, ручка, колючка - згадую інфу з інтеренету - так і має бути, значить усе правильно. Дорога тепер вузенька, в одну колію, дуже розбита. Кілька разів скаче з одного берега річки на інший невеликими проїздними містками. Хати трапляються все рідше. Назустріч бачу чоловіка у військовій формі з шевроном, що просто сунеться дорогою розтібнувши парку, засунувши руку у кишеню штанів, та не звертаючи на мене жодної уваги. Жодної зброї при ньому не видно. Так ось він який, охоронець кордону?! Ну тоді "граніца на замкє"...
Дорого вздовж румунського кордону, це щось! Здається вона займає беззаперечливе перше місце в Україні як найглухіша дорога нанесена на мапу. Раптом почало здаватися що я десь у загубленому світі - час зупинився, реальнісь залишилась позаду у селі. Попереду лише вузька розбита чи то стежка чи то дорога, що прямує глухими хащами, та напівповалана колючка по лівий бік. Зв"язку на телефоні також немає повністю. Не зважаючи на те що серпень найсухіший місяць у Карпатах, а довготривала спека висушила навіть деякі джерела та струмки, тут на дорозі стає прохолодно та вогко. Часто її перетинають маленькі потічки, починають з"являтися заповнені водою колії, та навіть справжні здоровенні калюжі. Щоправда проблем це не викликає, бо дно завжди кам"янисте, тож газ скидаю лише щоб не підіймати бризки та не заляпатися. Кілька разів доводеться переїздити петляючу річку у брод. Щоправда глибина не сягає і півметра, добре що сухий сезон. Непомітно якась, але впевнено дорога починає кружляти, дертися вгору, та переходить у майже справжній тріал з здоровенними каміннями, глибокими промиїнами, коліями, рештками колод що хтось колись кидав під колеса, та якимись наче трубами прокладеними поперек та ледь присипаними, щоб подолати котрі потрібно мати не аби який кліренс. А навкруги тепер зовсім дикий і дуже щільний ліс. У лісі уже досить темно, фара вихоплює шматки дороги, та постійно дико скаче по ямам, камінням, і коліям. І тут до мене доходить що це вже так зненацька я долаю той самий загадковий перевал Семенчук, фото та відео з якого так марно намагався знайти у інтернеті. І тепер я розумію чому - бо зипинитися тут ні якому дурню у голову не прийде, можна і не рушити. Друга, а місцями вже навіть і перша передача, підтравлюю зчепленям долаючи колії та каміння, тільки не скидати газ, тільки не зупинятися. Бо вже ось ось стемніє і я ніколи не виберуся з цього зачаклованого лісу, а намета тут ставити просто ніде. І ось вже ліс трохи відступає, і з"являється роздоріжжя. Нарешті, дорога на Томнатик до "Паміру", нам праворуч. Ура! Я це зробив, я проїхав! Тож ночувати буду на горі, як і планував. Ємоції щастя, піднесення, та полегшення переповнюють.
Раптом попереду щось гуде. Квадроцикл. Бачачи мене вмикає фари, я махаю щоб зупинилися. Два хлопця у військовій формі різного зразку, без нашивок і кашкетів. "Мужикі, к куполам правільно єду?" - питаю. Виявилося що так, дорога тут одна, і лишилося зовсім не далеко. Дорога вже майще пласка, досить рівна, місцями навіть з"являється пісок що трохи нагадує київські ліси. А навколо наче полонина, що заросла нещільним молодим ще лісом. За рогом чується якесь блекотіння, виявляється попереду хатина чабанв, та здоровезний загін з отарою овець. І ось праворуч десь за кілометр бачу їх - на вершині поміж деревами височиють ледь помітні на фоні вечірнього неба, здоровезні білі кулі колишньї РЛС "Памір". Останні пару кілометрів полониною дорога знов псується, і починає знов нагадувати майже тріальну трасу. Але мені вже байдуже, я майже у цілі. Нарешті вїзджаю у покинуту браму, і ось я вже під куполами. Зупиняюся, знімаю шолом, та роблю останнє фото у сутінках. На годиннику 20:47. Єссс !! Я це зробив!...
Далі буде.











Коментарі:

Автор: lacunacoil | 22/08/2017 16:19 | Кому: Dragon_09
Кльово, молодець!

Автор: Муркатушка | 22/08/2017 22:28 | Кому: Dragon_09
Случайно запись увидела, думала галлюцинации ))) и не смогла промолчать )))
Сижу тут сейчас в полном восторге! )))
Наверное никто так не рад этому событию как я! )))
в приват напишу...

Автор: Паук | 24/08/2017 22:12 | Кому: Dragon_09
На дорозі почали зустрічатися знаки. Так так, справжні дорожні знаки! На дорозі на котрій немає і не було покриття.

Зустрічався з таким)




Автор: lacunacoil | 25/08/2017 14:32 | Кому: Паук
На дорозі почали зустрічатися знаки
Краще б частіше дорога зустрічалась В сенсі не напрямок, а саме дорога..

Автор: Dragon_09 | 25/08/2017 19:26 | Кому: lacunacoil
Ну у місцевому розумінні то була нічого-собі яка дорога! А по столично-асфальтових мірках - справжній треш. до того ж я з таким у перше зіткнувся,ще й у масовому порядку, тож був здивований.

Взагалі-то відношення місцевих до дорог як таких дуже е-ммм... своєрідне. Я його так і не зрозумів. Можливо торкнусь ще подробніше цього питання у наступних частинах, як що не забуду.

Автор: slowpoke | 28/08/2017 13:08 | Кому: Dragon_09
а ще на розбитих вщент дорогах, буває, лежать поліцейськи з асфальту. При чому, що цікаво, максимум по дорозі можна їхати кілометрів 20 на годину (на авто), оминаючи ями. І тут оп - горб поліцейського...

Автор: ivelua1 | 30/08/2017 13:41 | Кому: Dragon_09
я ,чомусь думав, що на хард - ендуро КТМ не має бути проблем з відсутністю доріг.


Автор: Dragon_09 | 30/08/2017 17:49 | Кому: ivelua1
Певно так і є. Коли у мене буде КТМ скажу точно
Відсутність людських доріг там і не була проблемою. Наразі для мота.
А от для мене було дуже незвично, і створювало певні фізичні і психологічні труднощі, та постійний страх втратити щось з багажу. Бо ж у перший раз.

Автор: ZZ top | 02/09/2017 19:42 | Кому: Dragon_09
Класно! Дякую, усе перечитав! Вдалих подорожей та нових цікавих розповідей!

Автор: КаВа | 10/09/2017 19:19 | Кому: Dragon_09
Меня кроме лавочек поражали всегда беседки, огороженные места для костра и дрова Интересно, кто их заготавливает)
Кстати, насколько крутые там грунтовки, ехать тяжело?

Автор: Dragon_09 | 12/09/2017 09:31 | Кому: КаВа
Я на хребти не підіймався, окрім Томнатику, тому сказати не можу. Але судячи з усього дороги на них досить круті.
Я б по тій дорозі що до Сарати спускався напевне підійматися б не став, бо ну його - місцями уклон градусів у 40-45 та майже тріальні перешкоди , і це не найгірша грунтівка гадаю .
Але як що підійматися на гори виключно тими дорогами по котрих місцеві на легковиках їздять, то можга проїхати практично будь-яким ендурним чи навіть напівендурним мотом. Але треба фізично та психологічно підготуватися

Грунтівки ж поміж селами (як що не берем перевали) зазвичай прокладені вздовж річок. Крутих підйомів чи схилів там нема, як що і є то короткі, і їхати по ним наче і не важко, але дуже виснажливо зважаючі на покриття, та постійну тряску та вібрацію. Тут головне щоб мот мав м"яку та довгоходну підвіску по можливості

Незареєстровані користувачі не можуть коментувати.


час роботи скрипта: 0.65 секунд

Персональный счетчик статистики WWW.MOTO.KIEV.UA GOBLIN SHOW - ODESSA zaimka.net
  moto.kiev.ua topgun.org.ua rcracing.com.ua