Румунія 2017 - Alex99 - ЩОДЕННИКИ - UA MOTO (Україна, Мотоцикли, Байкери, Ukraine, Motorcycles, Bikers)

укр eng рус
форуми | щоденники | YouTube | спільноти | архіви | пошук | uaмото | ПДР | FAQ | контакт | реклама | крамниці | хто є хто | 2017
ПОШУК МОТО | 28
Ім'я: Пароль: Забули пароль ? +РЕЄСТРАЦІЯ [?]
Увага! Вхід по незахищеному з'єднанню. Щоб захистити передачу даних клікніть тут »

Якщо кликнути можна побачити фото повністю
кликнути для збільшення
Щоденники«««»»»
««Щоденник Alex99'a

Автор: Alex99 25/09/2017 16:43 rss


в livejournal в facebook

Румунія 2017

Переглядів: 859 • Останній перегляд: 15/12/2017 22:59

Безвіз! Як багато в цьому слові. Нарешті дочекалися. І мушу признатись, я таки вірив, і тому біометричні паспорти були зроблені заздалегідь, і більше року лежали в шухлядці та чекали того безвізу. Отож після двох попередніх вилазок на схід,

https://moto.kiev.ua/journals/1373724997809
https://moto.kiev.ua/journals/1408748474317

та одного невеличкого карпатського ралі рейду

https://moto.kiev.ua/journals/1484860105877

настав нарешті час подивитись що то воно за Європа, а щоб з незвички раптом сильно не перелякатись, то треба їхати в якусь менш європейську країну, не так зразу на захід, а для початку трохи на південь. Ну типу, щоб привикати поступово. 

Насправді, з того моменту як в одній з серій TopGear, Кларксон з побратимами визначили Трансфагараш як найкращу дорогу в світі, в мене в голові міцно засіла думка відвідати цю локацію. Але ж не Транфагарашом єдиним, тож трошки посидівши в гугл картах, було створено маршрут такий щоб і гори побачити і в морі покупатись. А якщо вже їхати на Румунське море то там і Вилкове недалеко. Ще одна місцина з моєї уявної папочки «обране». «— Значит нам туда дорога, значит нам туда дорога», раптом заграла в голові пісня гурту Агата Крісті. Ну і назад щоб цікавіше було то звичайно через Молдавію. Як не як, а перша країна в якій я побував.

Але оскільки я вже не самотній дикий олень, то звісно їдемо разом з коханою. Хоч раніше ми далі 200 км. не їздили, але була якась впевненість, що все буде чотко. Отож, дружина дочекалась відпустки, і вирішили стартувати в неділю 23 липня 2017 року від Різдва Христового. В суботу дещо докупили, і поїхали в гараж впихати невпихуєме, як на диво, все нормально упихнулось, масло поміняне, ланц змазаний, бензину повний бак. Будильник на 5:00 ранку, і додому спати. А спати чогось так не просто в передчутті гарної пригоди.
Як завжди в таких випадках прокидаюсь до сигналу будильника, швиденько збираємось, і вперед. Перша зупинка в Монастириську, беремо по каві, робимо перші фотки, політ нормальний, настрій офігенний.








Потихеньку докотились до Надвірної, приємно здивувала дорога на Рахів, їдемо, кайфуємо, знову стаємо перепочити.










Ось і Рахів.






За дивним чи може і недуже збігом обставин ввечері перед виїздом ми дивились Орла і Решку, і як раз випуск про Карпати, де ведучий шукав центр Європи, тож ми прибули вже підготовлені і точно знали як він має виглядати.






А ось і він, той самий сосок Європи.




Робим фотку на містку




І їдемо до Солотвино, там зупиняємось на перекус дерунами, в якісь кафешці




розпитуємо де пункт перетину кордону, ще триста метрів, а от і він. Проходимо наших погранців, далі Румуни, кілька питань: -куди їдете, на скільки часу? І чи є в нас 500 євро. Пара хвилин, і вся любов, ніяких перевірок кофрів чи номера рами мотоцикла, навіть зелену карту не питали. Вжик, і ми в Євросоюзі. Безвіз таки працює мать його.
Вїзджаємо в перше ж містечко, йопта, от вона Румунія, треба зафоркати






Далі в дорогу, о Румунська річка, круто, все до архіву










Далі тяга до фотографування всього підряд почала згасати, і знову почав глючити мій штатний китайський навігатор. Але оскільки воно в нього таке не перший раз, хоча останнім часом він на диво працював, тож я підстрахувався, і перед поїздкою встановив на телефон maps me, та закачав всі доступні карти Румунії. Раніше користувався «навітелом», але щось не міг закинути туда «Румунію», вичитав що старіша версія програми не читає нових карт, тож забив болт. Maps me, в принципі працює непогано, єдине що батарею вижирає настільки дико, що телехвон хоч був підключений до зарядки, примудрявся сідати швидше ніж заряджатися. Правда в такому режимі сідав він дуже повільно.

На відміну від попередніх мандрівок, в яких я не заморочувався над питанням де і як я буду ночувати, цю подорож я розбив на відрізки по 350 - 450 км. максимум, і погуглив зразу кемпінги для ночівок. Частково шукав кемпінги додаком park4night, як на мене непогана прога. Тож першим місцем ночівлі. Я вибрав кемпінг з красівою назвою Camping Transilvania, в місті Деж, «Camping Transilvania, DJ109E, Dej 405200, Румунія» – якщо вб’єте текст в скобках в гугль карти, то воно вам його знайде. Ото ми їхали прекрасними Румунськими дорогами і мучили себе питанням де ж вже той Деж, бо діло йшло до вечора. І от воно нарешті місто, переїжджаємо міст, заходимо в наш перший румунський магазин, беремо пивко, хліб, і їдемо до кемпінгу. Кемпінг знайшли без проблем, Гарне місце, поруч і гори і ріка, але халепа – ворота закриті. Відкриваю я ворота, і починаю шукати там якихось homo sapiens, але крім собаки яка вже задовбалась на мене гавкати нікого я там не знайшов. Вийшов назад до дороги і зупинив першу попавшу машину. Це була якась сімя з дітьми, запитав чи працює кемпінг, жінка почала кудись дзвонити, і виявляється власника сьогодні не буде бо він десь поїхав. Запитав де можна переночувати, сказали їхати за ними. Десь за кілометр, заїхали в якийсь двір, типу готель чи хостел але виявилось що місць немає. Жінка знову подзвонила до власника кемпінгу, і сказала що їдемо назад, він буде. Тож ми разом вернулись назад, нам показали де можна поставити намет, і не встигли ми розпакуватись як через 10 хвилин приїхав власник, притягнув на причепі авто кілька каяків. Показав нам де, що, і як, за намет і мотоцикл запросив 10 євро. Кемпінг, реально класний, травичка пострижена, гарний чистий душ та санвузол, холодильник, мікрохвильова, газова плитка, пральна машинка, все до наших послуг. Також є дитячий басейн і величезна пісочниця з купою всяких іграшок. Після нас ще заїхало авто, теж розклали намет, діти зразу рвонули в басейн. Та і дядько виявився прикольний, було цікаво з ним поговорити. Одним словом мені сподобалось, ревізор рекомендує 






Повечеряли мівіною з консервою, ковбаскою, попили доброго пивка, і спати. Вночі по наметі почав барабанити дощик, але це зовсім не заважало.




Пару фоток зранку










Кава в ліжко це звичайно круто але кава в палатку це як на мене значно крутіше.




Фото на прощання з власником кемпу




А далі день щось не задався, на першій же ж заправці я оплативши бензин виходив з приміщення і в той час втикав в чек, і гавтоматичні склянні двері в той час теж щось завтикали та й забули відкритися переді мною, тож я добряче вальнувся в них носом. Розбив ніс трохи нижче переносиці, всі працівники і клієнти заправки затихли, і тільки мою дружину це сильно повеселило. В цій раптово наставшій тиші було дуже добре чути її сміх. Но, то таке, Віка трохи повитирала мого трофейного шнобля і ми поїхали далі.

І тут оп, пробка така не фігова, та ще й на трассі, почали ми потрошки пробиратися вперед поміж машини і добрались до хвоста колони військової техніки. В хвості їхала легковушка з мигалками і написами «мілітарі поліс» і якщо хтось пробував йти на обгін, зразу включали сирену і блокували зустрічну смугу. Ото так тягнулись ми, тягнулись довго-довго, і тут колона зупинилась і поліцаї показали що можна проїзджати, зустрічну смугу перекрили в голові колони, і дозволили її обїхати. Це нас дуже порадувало, їхати стало веселіше, але підходив час обіду. Тож невдовзі ми зупинились пошукати місце де перекусити і відпочити. Але поки ми телились і там роздивлялись повз нас проїхала колона, фак.










Нормально поїсти ми там правда так і не знайшли, тож рушили далі, і невдовзі зупинились перекусити в ресторанчику біля якогось моста. Звідти якраз від’їжджало кілька мотоциклістів і ми вирішили що нам теж підійде.










Після перекусу ми невдовзі знову нагнали колону, знову почалась нудна тягучка з періодичними зупинками. Але через пару годин в якомусь містечку колона повернула кудись наліво, а навігатор повів нас направо через центр, ми знов зраділи, але недовго музика грала. Через кілька км, мій китайський товариш китайського навігатора, ну тобто телефон, від спеки в тій теплиці, яка утворилась від сонця і відсутності вентиляції в сумці на баку, та й від власної важкої розумової діяльності почав сильно потіти, і отримав сонячний удар. В результаті чого сказав що він перегрівся і виключився нафіг. Я вирішив що йому необхідно трохи свіжого повітря і нашвидкуруч сконструював наступну систему




І в той час повз нас знову проїхала та сама військова колона. Тут вже слів не було. Одні емоції. Знову та сама тягучка.

До речі, система кріплення стяжками телефону до навігатора себе добре зарекомендувала і вірою та правдою служила мені цілу поїздку, трохи викликало стурбованість те що мій далеко не легенький телефон на кріпленні навігатора добряче так вібрував, але китайські товариші кріплення на відміну від самого навігатора зробили на совість, і мої переживання, що воно відламається, на щастя не справдились.

А тим часом, ми повільно але впевнено наближались до трансфагарашу, і невдовзі колона запаркувалась на площадці зліва від дороги а ми покотились далі. На горизонті з’явились гори.








По плану, ми мали в той день підкорити транфагараш і ночувати по той бік гір, але наші перегони з військовими трохи поламали наш графік, і хоч було ще не дуже пізно, біля 6-7-ї вечора але гірські серпантини не найшвидша ділянка дороги, та й хотілось повністю насолодитись тою дорогою, зупинятись, робити фотки, і нікуди не спішити, ми вирішили шукати ночівку в містечку Cârțișoara. Місто знаходиться перед самим фагарашсьським шоссе і нагадує наші продвинуті карпатські містечка типу Яремчі. Невеличке, охайне, колоритне, і що головне куди не ткнись, всюди здають кімнати чи будинки. Ми зупинились біля одного двору, вияснили що за кімнату просять 24 євро за двох, попитали за кемпінг. Тьотя сказала що кемпінг за містом біля річки, то ми рішили подивитись на той кемпінг, зразу за містом проминули старшого чоловіка з скутером, який тримав картонку CASARE, що як ми зрозуміли проїжджаючи через місто означає здаю, чи щось таке. Доїхали до річки, і там справді стояло кілька трейлерів, якісь мужики ловили рибу, і все. Схоже кемпінг був безкоштовним але і без зручностей. Мені то воно б підійшло але дружину така перспектива точно б не влаштувала, тож ми вернулись назад. Зупинились біля дядька з скутером, він таки здавав кімнату на двох за 20 євро, я вирішив трохи поторгуватись і кажу, 20 задорого давай за 15. Мужик англійською володів ще гірше ніж я, то цифри ми малювали пальцем на долоні, тож він каже 15 нє-нє, і на моє здивування малює 16. Ну тут і торгуватись вже по ходу і нема куди, тож я погоджуюсь і їдемо за дядьком різними вуличками до тої кімнати.

Все виявилось дуже навіть гарно. Невеличка чистенька кімнатка з двоспальним ліжком, телевізором, душом і санвузлом.






Закрите подвір’я, з постриженим газоном, терасою з навісом, також на дворі був умивальник, окремо кухня з холодильником. Все цивільно.








Також там відпочивав німець з дружиною та собакою яку звали Мітч, мене не стільки здивувало те що вони приїхали смартом, як те, що вони там були вже кілька днів і всього збирались провести 2 тижні. Скучно блін.




Я запаркував мотоцикл, ми заселились, і я пішов питати власників де найближчий магазин, вони запитали що я хочу купити, я сказав, що можливо пиво, може ще щось, почувши це німець моментом спрезентував мені баночку пивка. Дрібниця але приємно.

Отож вибрались ми з Вікуською гуляти по місту і за одно в магазин. Симпатичне містечко.
















Зайшли в магазин, купили пивка, чіпсів ще чогось, не пам’ятаю вже. І вернулись назад, де сходили в душ, повечеряли та послухали Румунських народних пісень по ТВ.












Я вирішив що дощу не буде і вирішив мотоцикл чохлом не накривати, але десь в 4 ранку Віка розбудила мене і сказала що йде дощ, і справді за вікном шуміло, я натягнув шорти і пішов накривати мот, не правильно коли він мокне а я ні. На терасі курив німець, сказав що не може заснути через дощ, я ще викурив з ним папіроску, посиділи трошки поговорили і я далі пішов спати.
Прокинулись, легенький сніданок, спакувалися, зробили ще пару фоток






І далі в дорогу, ця гірська стіна виглядала трохи неприступно, але і дуже притягувала до себе






Почався серпантинний підйом




Румунська пересувна пасіка




І чим вище піднімаєшся тим красивіше




























Види відкривались такі, що почало захоплювати дух.










Трансфагараш це справжній шедевр, ці містки, серпантини, обладнані зїзди для того щоб відпочити, подивитись на краєвид та пофотографуватись. Я вже і не говорю про дорожнє покриття. Одним словом — кайф.






















На найвищій точці перевалу 2034 метри над рівнем моря тунель, та якийсь типу базарчик, але ми там не затримувались.






Спуск, та ж історія, тільки навпаки, види просто фантастичні, та й від самої їзди теж не менший кайф.




































Далі виїхали на дамбу, виглядало це все не менш шикарно




















Так ми зупиняючись та фоткаючись, помаленьку скотились вниз. Встигли нагуляти апетит, то й зупинились пообідати в придорожньому кафе.






Поки обідали то думали чи їхати в гості до дракули чи ні. Але графік в нас трохи збився, поюзали Інтернет, і вияснили що замок скоро закривається і ми не дуже то і встигаємо, тому взяли курс на Бухарест.
Вибрались на автобан, заодно і заїхали заправитись.




Бухарест зустрів моцними корками, до центру пробирались ми довго, мотоцикл почав грітись, і я помітив що вентилятор примусового охолодження не вмикається, блін, раніше все працювало, ну не страшно, вдома розберемся. Щоб не було перегріву почав глушити двигун.
Поки ми доповзли до центру почав моросити невеличкий дощик, та й діло йшло до вечора. І хоч Бухарест нам сподобався, але сильно гуляти не було часу, тож ми зробили пару фоток, і рвонули до місця запланованої ночівлі, роздивляючись місто з мотоцикла.
















Цей раз ночівкою був кемпінг в передмісті Бухаресту, хто хоче знайти загугліть це «Camping Casa Albă, București, Municipiul București, România». Нам запропонували будиночок на двох за 17 євро, ми звичайно погодились, і пішли за працівником заселятись. Точніше Віка пішла а я слідом поїхав по вузеньких стежинках з кущами живоплоту по обидва боки. Будиночок був не шикарний, судячи по дивному радіоприймачу, що був вмонтований в тумбочку між ліжками, побудований він був десь в 70-80-х роках, і з того часу там не особливо щось змінилось, але виявився досить комфортним,. Таких багато стояло серед великих дерев. Був загальний пристойний душ, туалет, також можна було скористатись холодильником. Також був халявний WIFI. Вночі вже традиційно падав дощ.










Ми збігали в душ, повечеряли, відпочили та й вляглися спати.




Зранку виглянуло сонечко, настрій був чудовий і вже дуже хотілося до моря. Тож ми попили кави, спакувались і рушили в дорогу.










До Констанци веде чудовий автобан, перед виїздом ми не заправлялись, а заправки все не було і не було. Я вже навіть починав трохи хвилюватись, але не встиг навіть переключитись на резерв як ми таки знайшли де залити бензину, і заодно перекусити.




Далі ми перетнули канал «canalul dunare marea neagra» до моря вже було недалеко.












Так ми доїхали до Констанци, гарне велике курортне місто. Особливо перешийок між лиманом «Limanul Siutghiol» та Чорним морем. Це довга ділянка суші з одного боку якої лиман а з іншого море, тут купа готелів, яхти, пляжі. Я не любитель матрацного відпочинку на морі, мені починає надоїдати вже на наступний день, та на закордонних курортах я не бував. Та і взагалі відпочивав на морі тільки в Одесі. Тому порівняти не маю з чим, хіба з Затокою куди ми потрапили пізніше, в даному випадку скажу, їдьте в Констанцу.

Зупинились ми в чудовому кемпінгу на березі моря «Camping GPM, Bulevardul Mamaia Nord, Мамая-Сат», Румунія» правда за палатку і мотоцикл заплатили 18 євро, але ж курортне місто, куда діватись. Територія кемпінгу досить велика, всюди росте обліпиха, правда і людей багато, є будиночки, трейлери, не бракує і наметів. То ж хороше місце знайти було і не так просто. Ми вирішили розбитись поближче до моря. Але загрузнувши і ледве вибравшись з піску все ж розклались чуть дальше від огорожі що відділяє пляж. Розклали палатку, переодягнулись. І зразу на море.
































На території кемпінгу є продуктовий магазин, і шось середнє між столовкою і кафе, де ти береш піднос, по дорозі набираєш що тобі подобається, розплачуєшся на касі. І йдеш їсти на столики на вулиці під обліпиховими деревами. Де ми і повечеряли.










Після того взяли в магазині пивка і знову пішли на пляж, де сиділи до смеркання.






Зранку перекусили, склали свій табір, і далі в дорогу.




Виїхавши з Констанци нам навіть вдалося знайти кусочок України, ну дороги принаймні такі ж як в нас.








Але через кілька кілометрів все стало так як і має бути в Румунії




На узбережжі цілі поля засаджені гігантськими вітряними електростанціями.




Далі краєвиди з полями та довгими прямими ділянками дороги поступово змінились лісом, гірками і чудовою дорогою з плавними поворотами. Там так тягнуло відкрутити, я хоч і прихильник ендуро але в цей момент захотілось опинитись на якомусь спорті. Реально хлопці, хто хоче кайфово покататись вам туди. Фоток нажаль не зробив бо навіть приторможувати не було бажання, не те щоб зупинятись.

Знову заправились і зупинились перекусити в якомусь містечку, вже біля Дунаю.










Піца була так собі, але млинці з джемом і кава просто фантастика.
Пообідавши невдовзі доїхали до поромної переправи через Дунай. Вартість переправи 2,5 Євро.


















Невдовзі за переправою Румунія закінчилась, швидко пройшовши пропускний пункт підїхали до закритого шлагбауму як ми тоді думали Українського кордону. Довелось добряче почекати, але після запитання працівниці КПП «Вы у нас впервые?» я зрозумів що щось тут не так. Виявилось що я при прокладанні маршруту не догледів, що для того щоб потрапити в Україну, треба проїхати маленький Молдавський апендицит. Кордон, що в Молдавії, що в нас чи Росії зовсім тупо організований, бігаєш від віконечка до віконечка, там взяв папірчик, там печатку поставили там віддав. То ще перевіряти страховки взялись, та номер рами мотоцикла. Одним словом — Дебілізм.
Тож в’їхали ми таки в Молдавію, десь за кілометр знов кордон, на цей раз вже Молдавсько-Український. Знов та сама історія, але додому ми таки прорвались. Ненька зустріла похмурою погодою і хреновими дорогами, і це як виявилось були ще квіточки.

Вікуся вже стомилась сидіти і вирішила трохи прогулятись пішки






Далі ситуація з дорогами стала ще гірша, дорога стала настільки погана що ми рідко коли їхали швидше 20 км /год. Суцільні ями та вибоїни, навіть для мого коника це було непросто. Без кофрів та пасажира ще можна було б встати на підніжки і трошки притопити, але такої можливості не було і дорога до Вилкового перетворилась на виснажливий марафон. Особливо ділянка Кілія — Вилкове де десь 30 км ми їхали добрих 2 години. Але десь біля 22:00 ми таки допиляли до тої Української Венеції. На в’їзді запитали в якогось мужчини де зупинитись, він порекомендував готель Венеція. Знайшли ми той готельчик, заселились, досить класно скажу я вам. Зручний номер за 300 грн. на двох, з кондиціонером і телевізором, санвузол правда загальний в коридорі, проте чистий. На першому поверсі є бар, також є власна закрита стоянка в дворику, навіть з сторожом. А ще поряд в тому самому будинку цілодобовий магазин з столиками на вулиці, хорошим асортиментом продуктів і доброю кавою аж по 8 грн. Саме цей магазин нас і виручив, коли ми сіли вечеряти купленими здається в Кілії копченими курячими стегенціями, ми зрозуміли що нам просто нереально бракує пивка.

Зранку попили кави і пішли гуляти по тій «Венеції»,








А оскільки замість вулиць тут канали то пішком побачити нічого не вдасться, тож ми взяли екскурсію на човні. Таке задоволення вартувало 400 грн, але сторгувались за 350. Плата йде за човен, і не має значення чи вас двоє чи приміром вісім. Тож чим більша компанія тим дешевше виходить.








Отже забрались ми в човен, і наш гондольєр, по сумісництву гід, відчалив від берега і повіз тими каналами попутно розказуючи різну цікаву інформацію. Це все я вам переповідати не буду, їдьте і слухайте самі. А на разі дивіться фотозвіт.




















Ось так тут виглядає гараж




















Вийшли в гирло Дунаю












Далі приплили в «старе місто» колись це було основне поселення але тепер люди перебрались ближче до цивілізації, адже до «старого міста» можна дістатись тільки по воді, тому цю локацію зараз використовують як дачі, або здають будиночки для туристів. В наше турне входила дегустація вина, і до такого одного будиночка-дачі ми причалили.








Ніколи не знав що Вилкове славиться своїм вином, насправді там купа виноградників з дуже цікавою системою. Між рядами прориті канали в які під час припливу набирається вода а під час відпливу спадає. Між ними перекинуті дерев’яні кладочки, дивіться на фото.










Потім подивились хатку з очерету, та спробували дійсно класного вина, нуі і з собою взяли трошки додому. Хатка на 6 чоловік, здають по 150 грн. з чоловіка, і хоч я не любитель рибалки але я вирішив що обов’язково колись сюди рванем на відпочинок.










Далі ми повернулись в човен, і наша екскурсія продовжилась
























Повернулись ми назад з протилежного боку каналу і прогулялись назад до готелю










Пообідали пельмяшками в готельній кафешці і в дорогу.




На виїзді робимо фото яке не зробили коли приїжджали, бо було вже дуже темно




Прокладаючи маршрут за допомогою гул карти, мені здавалось що дорога по косі між селами Приморське і Лиман, по один бік якого озеро Сасик а по інший Чорне море буде дуже живописною. Але в реальності воно виглядало так.








Доповнювала це все мряка і вітер, довелось навіть трошки болото помісити, разок навіть чуть не впали. Зовсім не те що я очікував.






Але ми таки вибрались звідти і стали перепочити.






Далі вирушили в Білгород-Дністровський подивитись на знамениту фортецю, по дорозі почало хмаритись і накрапати дощик. Тож ми з’їхали в лісосмугу, заховались під деревами і трошки перечекали.






Рушивши далі зрозуміли що нам дуже пощастило, дощ влив добрячий, в деяких місцях на дорозі утворились броди глибиною майже до пів колеса, і це на асфальтовій дорозі.
Доїхали до замку поставили мотоцикл на стоянці та й думали подивитись замок, але в той час там відбувався якийсь фестиваль і брати білет треба було брати на 2 дні. В наші плани це не входило, тому ми зробили пару фоток і вирушили в затоку. Хоча мабуть варто було таки залишитись.












До затоки добрались швидко, і почали шукати притулок, з цим виявилась реальна проблема, все або зайнято, або нереально дорого. Заледве знайшли кімнатку на якійсь базі відпочинку по 120 грн. з чоловіка. Дружині там не сподобалось, і ми поїхали шукати щось краще, проте трохи покатавшись попитавшись нічого толком не було, а після того як Віка пішла дивитись якусь запропоновану нам кімнату вийшла звідти з квадратними очима і перші її слова були вертаємось на ту базу,ми таки вернулись. Умови були спартанські, кімнатка 3 ліжка та й все, загальні туалет і душ, в туалет ще з трудом можна було сходити, але душ викликав дикий жах навіть в мене. Кімнатка закривалась на колодку, але добре що хоч закривалась. Ми закинули всередину речі і пішли гуляти по затоці. Погода була погана, тож відпочивальників було не багато, з кожного другого кабака співав Олег Вінник, але багато закладів пустували. Погуляли ми по набережній, сіли в одному генделику, попили пивка, повечеряли, скумбрія на мангалі була смачнюча, та й почалапали в кімнату. Біля мотоциклу стояв припаркований трайк, я взявся подивитись чи все ок з мотоциклом і в цей момент підбіч якись чувак з криками відійди від трайку. Я пояснив, що мені його трайк нафіг не потрібен а збоку стоїть мій мот. Тіпа трохи попустило, це виявився клоун від якого добряче несло алкоголем, а на території бази зупинився цирк. Тут же до нас підійшов адміністратор, молодий нормальний хлопець який розрядив обстановку. Ми трохи поговорили, і пішли дивитись на ведмедів і крокодилів які при чому жили разом з клоуном.

Потім пішли ми спати, і це я вам скажу буда ще та нічка. Поруч бухкала музика з якоїсь дискотеки, а в нас на вікні висів якийсь допотопний не робочий кондиціонер, чи щось типу того. При чому музло його видно таки штирило, оскільки з кожним звуком ударних він входив врезонанс і відповідав звуком брррр, і отак чуть не всю ніч. Бум-бррр, Бум-бррр, Бум-бррр, Бум-бррр. Тож заснути було не просто але якось воно нам таки вдалося.
Ранок












Пішли перекусити, по дорозі надибали столовку Посейдон, невдовзі по приїзді побачили цю їдальню в передачі ревізор. Абрамов там добряче її критикував але поснідали дешево і смачно. Макарони по флотськи були просто бомбезні.

Хоча загалом Затока справила погане враження, брудно, дорого, все якесь занедбане, за винятком кількох дорогих готелів, хмари комарів, всюди брудні забігайлівки з ресторанними цінами. Якось це все печально.

Поснідавши ми зібрались і рушили попри затоку на Молдавію, маршрут я будував через Нижньодністровський національний парк. Тут знову мої очікування не справдились, плавні, очерети, нічого цікавого принаймні з дороги не було видно. Дістались до нашого кордону, там якась реконструкція, дорогу роблять, бардак повний. Об’їхали чергу, пройшли митницю, я не так багато кордонів в житті проходив але зазвичай відстань між КПП була невелика, тож ми роздягнені, з шоломами на дзеркалах, їдемо-їдемо, кілометр, два, а Молдавського пропуску все нема і нема. Вже згадав 2013 р. коли їхав в Грузію. Тоді теж, в Молдавію вїхав, їхав-їхав і вперся в КПП Придністров’я. Так в мене в паспорті і залишилось, штамп що я в Молдавію в’їхав є, а що виїхав немає. Зупинились ми, поодягалися, шоломи оділи, проїхали ще десь кілометрів з 10 при чому якимись селами з українськими знаками, і нарешті побачили пункт пропуску. Такий реально молдавський, з бардаком, циганами які тягали величезні сумки, і закритим на колодку, причому вже певне років 5, магазином дьюті фрі.
Пройшли ми його і рвонули далі, дороги спочатку були поганенькі, але чим далі від кордону тим ставало краще. При дорозі все ті ж автобусні зупинки радянського штибу, але охайні.




Персикові сади








Доїхали до Кишиневу, але проскочили його по дотичній.




В якомусь містечку забігли в супермаркет та затарились сувенірними чекушками молдавського коньячку і вином, для друзів. І по чудових дорогах покотились додому.
Кордон планували перетинати в нашому Ямполі. Доїхали вже до Дністра, де я зробив пару фото






Підкотились до КПП де не було жодної людини і закритий шлагбаум, поруч місцеві пасуть корови, питаємо, «А що кордон не працює?», кажуть не працює, тут поромна переправа, і працює до 7-ї. Я глип на дзигарок, 19:10. Йосип жмурек, курва мать. Це ж треба було так провтикати. Залишається тільки їхати до наступного пункту пропуску а це Могилів-Подільський. А це 65 км. ну наче і не так багато. Тож ми на розворот і уїбали в зокат. Уїбати в зокат, я вам скажу, воно і звучить, і виглядає красіво, але реально коли тобі сонце так ліпить прямо в очі, що навіть окуляри геть не помагають, ще й дорога стала якась погана, виявилось зовсім не прикольно.
Втім до кордону ми добрались, і навіть досить швиденько його пройшли. Залишилось знайти де переночувати. Невдовзі ми напитали готельчик, номер на двох за 300 грн, але оскільки там не було де залишити мотоцикл, погнали його на стоянку. Припаркували мотоцикл на ніч, взяли речі і пішли до готелю, і тут все те що я віз в собі ще з Румунії, почало мене підпирати, причому вже так добряче. Заледве дійшов я до готелю, так треба ще реєструватись, папірчики заповнити, паспорти вписати, а мені вже так пробку зриває, що поки моя дружина заповнювала ті папірці, я збоку танцював джигу, так щоб мене не було видно з віконечка рецепції. Стиснувши очко в кулак, таки дотерпів коли тьотя провела нас в номер, благо зручності були там же, зразу рвонув до клозету, де отримав божественне полегшення. Кімната виявилась досить пристойна.




Ми розклались, сходили в душ, і подались шукати щось перекусити, вже було пізно і всі заклади закрились, знайти нічний магазин виявилось не просто але ми таки його напитали, затарились хавкою і пивком, та й пішли назад. Алкоголь там до речі вночі запросто продають.
Зранку виселились з готелю, та й взяли курс на Тернопіль. Далі нічого цікавого, за винятком собаки який випрошував в Вікусі сосиски на заправці.








І так кілометр за кілометром ми добрались додому. Без якихось пригод, за винятком хіба того що допомагали штовхати газельку з кавунами. Мотоцикл в гараж, речі перекинули в бобіка, і додому.

Отож. Румунія мені дуже сподобалась, мальовнича країна яку варто відвідати, не надто дорога, люди зустрічались виключно хороші, дороги чудові, є на що подивитись. Ставлю собі галочки навпроти Трансфагарашу та Вилково — відвідано. Обидві локації дуже сподобались, всім рекомендую. Пройдено 2750 км. На всю Румунію витратили 160 євро з моєї картки, і 40 євро кешу. Гривнями завідувала дружина і по її підрахунках потрачено біля 4500 грн. в Україні та Молдавії. Отримали ми від поїздки купу вражень і чудових спогадів.

Нарешті і кінець тої епопеї. Знову я щось з текстом перестарався,якщо стислість – сестра таланту, то я мабуть геть не талановитий. Тому тим хто осилив мою писанину — респект, уважуха і велике дякую.

Коментарі:

Автор: Vji4ara | 26/09/2017 18:05 | Кому: Alex99
Відмінно проїхались,цікаво!!! і стислості якраз не треба.


Автор: Alex99 | 26/09/2017 18:33 | Кому: Vji4ara
Пишу більше для себе, колись буду перечитувати і згадувати, довгими зимовими вечорами. Але якщо комусь цікаво і подобається, то я тільки радий.


Автор: Николаевич | 26/09/2017 19:52 | Кому: Alex99
Вооот! )))
Сам только что приехал из Румынии. В Констанце не был, а Трансфагараш и Трансальпину покатал. Дороги, да - сказка! Природа - сказка в стихах! )))
Как для первой страны Евросоюза - согласен, стоит посетить и начать с Румынии. Очень красиво там!
Да, и дождей вы там, что-то, насобирали с собой больше нужного! )))
А кЕтайский навигатор в топку! Только карта! Заламинировать в скотч, и на бак под резинки! Батарею не жрёть, аккум не садить! Да и карман не тянить! Советую!


Автор: Alex99 | 26/09/2017 23:51 | Кому: Николаевич
Перший раз в Грузію так і їздив, є в цьому щось. Частіше зупинявся, питав дорогу, дивився знаки, звірявся з картами. Але нестримний прогрес таки затягує. Як не крути але навігатор це зручно, хоча іноді його не варто слухати. Як в випадку коли ми в Вилкове їхали. Там пару км. гак зробити, і було б по нормальній дорозі. Хоча і так і так воно все пригоди. Ми ж не шукаємо легких шляхів.


Автор: Alex99 | 26/09/2017 23:55 | Кому: Николаевич
А з дощами нам підфортило, жодного разу по суті не попали, хіба легенько моросіло. Дощовики не одягали ні разу. Вночі тільки перепадали. Хоча в тому плані я фартовий, Попередні подорожі всі теж без їзди в дощ обходились. Стукаю по дереву.


Автор: Serik | 27/09/2017 08:51 | Кому: Alex99
Гарно з*їздили!
Та і написав все добре - і цікаво, і нюанси є.
Так тримати! Куди наступного разу?


Автор: Alex99 | 27/09/2017 09:04 | Кому: Serik
Залежно від того скільки буде в кошельку


Автор: DerDemian | 27/10/2017 11:33 | Кому: Alex99
а сума озвучена із витратами на пальне ж? А то дуже привабливо виходить

І да, звітик круть, добре написано, вже думається як реалізувати схоже .


Автор: Alex99 | 27/10/2017 13:58 | Кому: DerDemian
Так, це всі витрати включно з 200 грамовими коньячками і винами з Молдавії та Вилково акі ми брали для друзів.


Незареєстровані користувачі не можуть коментувати.


час роботи скрипта: 1.57 секунд

Персональный счетчик статистики WWW.MOTO.KIEV.UA GOBLIN SHOW - ODESSA zaimka.net
  moto.kiev.ua topgun.org.ua rcracing.com.ua